Кожна епоха має свої негаразди. Люди помирали від пандемій, голоду, природніх катаклізмів, а також війни. Минуле століття відзначилося тим, що записало в історію дві Світових війни і мільйони жертва. Люди помирали завжди, і часто – від рук інших людей. У подібні моменти людський розум і серце шукають втіхи та мудрого слова. У такі дні можна згадати настанови своїх вчителів, які розповідали про історію або ставили приклади славних правителів або мудрих людей. Роль вчителя, який допомагає нам пізнавати світ у якому ми живемо дуже велика. Часто людина цього недооцінює і забуває висловити слова подяки своїй вчителям.

В одинадцятому слові Бадіуззаман Саід Нурсі розповідає одну цікаву історію про багатого царя і вчителя. Правитель вирішив збудувати розкішний палац і заховати у ньому багато різних символів, які складно зрозуміти для простої людини. Він здійснив свій задум і запросив до себе різних людей, щоб вони оглянули його творіння. Перша група людей, що потрапила у цей палац, мали чисте серце та розум. Вони ставили правильні запитання і знайшли відповідь у вчителя, а інші люди вчинили безлад у палаці, понапивалися і заснули.

У цій історії ключовою фігурою виступає вчитель, який тлумачить приховані знаки. Ось як це подає Бадіуззаман Саід Нурсі в Одинадцятому слові: «Тут є щось величне. І зрозуміли вони, що все це неспроста, це не якась порожня гра, а тому зацікавилися. І коли вони міркували: «Цікаво, в чому ж тут таємниця і що за всім оцим стоїть?» – раптом почули голос учителя та зрозуміли, що ключі від усіх таємниць у нього. Пішли до нього і сказали: «Вітаємо тебе, о вчителю! Істинно, для такого величного палацу необхідний такий, як ти, вірний тлумач, який знає всі тонкощі. Будь ласка, скажи нам, що повідомив тобі наш Пан!». Учитель же промовив їм вищезгадані слова. Вони, уважно вислухавши їх і прийнявши, повністю отримали з неї користь. Стали діяти, щоб заслужити ласку царя». Власне завдяки відкритості серця та розуму ці люди змогли зрозуміти слова вчителя.

Інща група людей не прислуховувалися до прихованих знаків, що були закладені в основу палацу. Вони залишилися глухими до слів вчителя: «Закрили очі на всі ті прикраси та заткнули вуха, щоб не чути повчань учителя та попереджень його учнів. Немов тварини, жуючи, вони поринули в дрімоту». Так Бадіуззаман Саід Нурсі зображає цих людей.

Все ж він робить висновок, що без існування того вчителя у палаці, який збудував цар, де була прихована Його мудрість всі задуми виявилися б марними. Адже якщо незрозуміла книга потрапить до рук невігласів, які не вміють читати з неї не буде жодної користі. Тому повинен існувати вчитель, який би навчив її читати та розуміти. Якщо такої людини не буде, книга залишиться лише безглуздим папером. «Існування вчителя є причиною існування палацу, а слухання і прийняття вчителя народом – причиною продовження його (палацу) існування. Якщо так, то можна сказати, що якби не було цього вчителя, той Величний Правитель (Малік-і Зульджаляль) не став би будувати цей палац. І можна сказати, що якщо народ перестане слухати уроки вчителя, то палац змінить свій вигляд і піддасться перетворенню».

Уважний читач міг здогадатися, що палац, збудований царем в історії – це наш світ, що був створений Творцем, а вчителем виступає пророк Моххамед (мир йому і благословення Аллаха). Бадіуззаман Саід Нурсі натякає своїм читачам, що людині потрібно привносити у відносини між Творцем, Вчитилем і Учнем своє серце. Коли серце відкривається, тоді воно проявляє ініціативу для того щоб навчатися. Для серця не потрібні конкретні вказівки. Йому потрібні лише правильні слова, щоб стати на вірний шлях.